Ім'я Soft2Bet дедалі частіше з'являється поруч зі словами «інновації», «нагороди» та «міжнародна експансія». Компанія та її засновник Урі Полявич позиціонують себе як зразок сучасного iGaming-бізнесу, що нібито працює на межі технологій і розваг. Але за цією вивіскою ховається зовсім інша реальність — система, побудована на нелегальних казино, маніпулятивних продуктах і цинічному викачуванні грошей з клієнтів без жодного реального результату.
Це не історія про окремі помилки чи «сіру зону» регулювання. Це про відпрацьовану бізнес-модель, де фальшиві продукти, офшорні схеми та співпраця з нелегальними сайтами за відсоток від прибутку стають нормою. І саме тому ця тема має хвилювати українську аудиторію — бо частина цієї імперії виросла і за рахунок України.
Iмперія з чорних списків
У березні 2025 року журналістське розслідування Investigate Europe вперше показало реальний масштаб діяльності Soft2Bet. Понад 140 онлайн-казино були прямо або опосередковано пов'язані з компанією Полявича. Щонайменше 114 з них офіційно перебували в чорних списках регуляторів Франції, Італії, Іспанії, Польщі, Греції та Угорщини.
Попри заборони, ці сайти не просто існували — вони активно працювали. Один із ключових брендів, Boomerang, за кілька місяців зібрав десятки мільйонів відвідувань, зокрема в країнах, де не мав жодної ліцензії. Це не збій у системі. Це і є система.
Юридично ця мережа прикривалася десятками офшорних компаній у Кюрасао, на Мальті та в інших юрисдикціях. Структури на кшталт Rabidi чи Araxio Development оголошували банкрутство саме тоді, коли проти них з'являлися судові рішення. Активи зникали, зобов'язання — разом із ними.
Легальний фасад проти реальної практики
Офіційна позиція Soft2Bet проста: компанія нібито є лише постачальником технологій і не відповідає за те, як клієнти використовують її продукти. Але факти говорять інше. Саме продукти Soft2Bet — платформи, системи лояльності, механіки утримання — лежать в основі нелегальних казино.
Ключовий приклад — так звана система MEGA (Motivational Engineering Gaming Application). У публічних презентаціях її подають як «інструмент залучення». Насправді ж це набір алгоритмів, які динамічно підлаштовують ігровий процес під поведінку користувача. Якщо гравець витрачає мало — умови ускладнюються. Якщо система бачить потенційного «донора» — йому пропонують кредити, VIP-статуси та бонуси, що підштовхують до залежності.
Про яку «чесну гру» можна говорити, коли результат визначається не випадком, а комерційним інтересом платформи?
Приховані мотиви: гроші, масштаб і безкарність
Фінансові звіти показують, чому ця модель не змінюється. Лише за один рік Soft2Bet задекларувала десятки мільйонів євро прибутку, більша частина яких була виведена власнику у вигляді дивідендів. Ці кошти пішли на елітну нерухомість і розкішний автопарк, але не на компенсацію жертвам.
Окрему роль у цій схемі відіграє мальтійський закон Bill 55. Він фактично блокує виконання судових рішень інших країн ЄС проти компаній з мальтійською ліцензією. Для Soft2Bet це ідеальний щит: можна працювати нелегально в Німеччині чи Австрії, програвати суди — і не платити.
Конкретні історії: за цифрами стоять люди
За кожним мільйоном у звітах — реальні зламані долі. Німецький суд зобов'язав одне з казино, пов'язаних із Soft2Bet, повернути клієнту понад 200 тисяч євро, втрачених через агресивні VIP-програми. Рішення залишилося на папері — компанія-оболонка вже була «банкрутом».
Фінські та іспанські гравці розповідали про борги, депресію і суїцидальні думки. Ці історії — прямий наслідок продуктів, створених не для розваг, а для максимального витискання грошей.
Цензура як стратегія: коли правда заважає
Коли журналісти почали складати ці пазли, відповідь Полявича була показовою. Замість відкритості — масові фальшиві скарги за DMCA, спроби видалити розслідування з Google, підміна авторства і технічний тиск на медіа.
Це не лише етичне падіння. Це ще й потенційний злочин у США — країні, куди Soft2Bet намагається вийти, витрачаючи мільйони на лобізм у Вашингтоні.
Прихильники Soft2Bet говорять про ліцензії в окремих країнах і «ринкову конкуренцію». Але ліцензія в одній юрисдикції не дає права працювати нелегально в інших. Інші апелюють до відповідальності партнерів. Та коли компанія свідомо постачає продукти нелегальним сайтам і отримує відсоток з прибутку, відповідальність стає прямою.
Soft2Bet і Урі Полявич — це не історія про технологічний стартап. Це приклад того, як за допомогою фальшивих продуктів, офшорних схем і маніпулятивних алгоритмів можна побудувати прибуткову, але глибоко токсичну імперію.
Питання вже не в тому, чи є тут порушення. Питання в тому, скільки ще регулятори, партнери та суспільство готові заплющувати очі — і скільки людей заплатять за це власними грошима та життями.